Сьогодні сталось чудо! Зародилось Я -
Промінчик зблиснув невідомого життя.
У перший тиждень лиш клітиночка, зерня,
Але із вірою у щастя, в майбуття.
І швидко так росту – а як – не знаю й сам.
Лиш третій тиждень тут, а вже Я наче пан…
Аж шість мілІметрів – такий великий став!
А мамин організм дає усе, - щоб мав.
Під серцем маминим проходять перші дні,
Тихесенько лежу в животику собі
І слухаю, як б’ється серденько в мені.
Але про мене ще ніхто не знає. Ні!
Ой-йОй! Зявились очки в мене, вушка, ніс,
А ще і пальчики, і ніжки, зник мій хвіст!
До трьох сантиметрів вже збільшився мій зріст.
І у свідомості з’явивсь нарешті зміст.
Ось восьмий тиждень безтурботного життя.
Відомо точно – буду дівчинкою Я.
І знають мама й тато про своє маля.
Напевно, вибирають донечці ім’я…
Люблю так сильно маминого серця звук.
Приглушено я чую рідне тук-тук-тук.
А на дев’ятий тиждень був останній стук
Із мами вирвали мене, сказавши: «Труп...»
_________________________________________________
В день ненародження я мовчки прокричала:
Матусю, таточку, за віщо убивали?!!
Оценка поэта: 5 Ненавижу смерть во всех её проявлениях...
Но это - самое страшное.
Когда самый близкий тебе человек, стараясь уберечь себя от проблем, решает, что тебя просто не должно быть...
Это минутная слабость, за которую неминуемо придётся расплачиваться кому слезами, кому бессонницей, кому - одиночеством...
Спасибо, за прекрасный стих! Может, хоть кого-то он убережёт...
Дай-то Бог!
"Всего лишь выбор. Выбор и обрыв..."
Владимир Леви