Вони стрічаються на кладовищі -
завше щотижня
у неділю по обідній..
Вона любить скорботну самотність
тінистих цвинтарних алей:
серед мармурових янголів
та під арками з листя
так добре забуватись
і медитувати
у роздумах
про високу і вічну матерію...
Він кожнісінької неділі
вбирає у святкове
всю свою діточу дріботінь,
веде її у церкву
й відвідує цвинтар...
.................................
Вони стрічаються на кладовищі -
щотижня у неділю по обідній..
................................
В цім провінційнім містечку
вона - вся в тіні передмов -
у чорній аурі пліток,
що буцімто бездуха колекціонерка
чоловічих сердець:
мовляв, їх у неї -
майже цілий засохлий букет..
а тому зостане на "оцет"
як легка стара діва...
Про нього ж злі язики торочать,
що він - мов той осінній дуб,
що поволі втрачає силу і листя -
горем вбитий удівець
з iще малими пагінцями-дітками..
і коли б не полюбляв
пригубити чарку оковитої,
був би ще той молодець -
а так? - зовсім охляє
трудяга-хлопак...
Про неї він чув, що вона -
буцімто з гордих,
отих примхливих і розманіжених пань,
бо ніби-то звикла
підкорювати мужчин і час,
тому всупереч всьому і всім
ще досі така яксрава і свіжа,
мов заморожена квітка... -
(Куди ж до неї йому? -
адже він - такий незграба,
і руки у нього - як ті лопати...)
Та звідки міг знати,
що саме він - той птахолов,
хто вже давно
зловив її дике окрилене серце?..
що саме він -
її вимріяний герой,
її адмірал,
який кожного дня
воює зі злиднями
за тихий домашній причал,
що саме він - той капітан,
хто тримає щодня наплаву
човен життя своєї сім´ї-команди..
..................................
Вони стрічаються на кладовищі -
щотижня у неділю по обідній...
Може, колись на одній із доріжок
вони не пройдуть
повз одне одного,
змовклі в сум´ятті,
не розминуться,
а стрінуться поглядами
і, залишившись віч-на-віч
в зачудованні цвинтарної тиші,
він зауважить на її сором´язливій,
зніченій усмішці
щось таке із загадок
флорентійських мадонн -
відлуння давньої пісні-молитви;
вона ж побачить в його посмутнілих очах
зблиск ясної зірки
і досі незнану саму себе -
німу полохливу тінь
врятованої
з розбурханої
нічної безодні
морської царівни...
Оценка поэта: 5 мені дуже сподобалось...молодчинка! а Ви не пробували писати повісті?от з цього вірша міг би вилитись цілий роман
Vikta відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мабуть, мені дуже ліньки розтягувати свої думки у сагодовгі повісті-романи. Краще їх тому концентрую і передаю у віршах. Дякую Вам! Радію, що вам цей мій "роман" в мініатюрі до душі.
Краще їх тому концентрую і передаю у віршах. Дякую Вам! 
Радію, що вам цей мій "роман" в мініатюрі до душі. 
