* * *
Як дивно думка гармонує з морем,
З таємним гоміном заледве видних хвиль.
Як зачаровано ширя́ над суходолом
З вологим вітром і не зна падінь.
Як заплітається вона в самотній кущик
І ніжно стелиться на ки́лимі піску,
Пірнає знову у глиби́нну гущу
І в ній розвaжує зколихану траву.
Звідтіль вона вини́рює у світло
І чайкою у височінь зліта…
Кохає думка простір так незмірно,
Що тільки в нім гармонію шукa.
Павло Гай-Нижник22 вересня 1990 р.Гай-Нижник П. Смак свободи... Лірика життя. - К.: Вид-во "Цифра-друк", 2009. - С.25.
