* * *
Ми, наче спільні береги́
Єдиної ріки пото́ку,
Її плекаємо щороку
І від відлиги до зими
Підтримуєм оцю моро́ку,
Себе тримаємо в ярмі́
І не даєм зробити кроку
Кожен до сво́ї сторони.
Твій берег настогид мені,
А з іншого звабливий боку.
Коли ж зближаємося ми –
Між берегів нема пото́ку.
Коли б місточок ми звели́ –
Він об’єднав би нас, аж по́ки
Стрімкі́ї води б розлили́
В соло́нім морі свої сто́ки,
І ми б невидимі були.
Тоді б, в далекій далині́
Ми б вчили течії уроки,
А я б тебе вже не узрі́в
І іншу б річку полюбив…
Павло Гай-Нижник 3 червня 1997 р. Гай-Нижник П. Згадуй мене... Лірика кохання. - К., 2006. - С.96.
