1.
Вітер узявся за штору –
Так би її і поніс
В ніжно-схвильоване море
Ніжно-легких занавіс.
Так би й погнався, нахаба –
Через блакить поволік
Штору, яку так незграбно
Я почепила торік.
Хто б підхопив мене з крісла? –
В море блискуче поніс
З цих 32º мого міста? –
І на лежак – під навіс!
2.
Ми лежали на пляжі під сонцем палючим.
Мексиканське, як знаєте, добре пече.
На лежанках вмостилися м’яко і зручно
І дивились, як сонце крізь хмару тече.
І ви знаєте, жодних ідей не з’явилось,
Ні засмаги – як дурно ізгаяний час!
Тільки шкіри червоним нальотом укрилась –
Навіть хмари і крем не вбезпечили нас.
І тепер, коли в місті гуляєм і сумка
Тре і муляє спечене сонцем плече,
Я питаю: чим живиться ще моя думка?
І невже її сонце, як шкіру, спече?
3.
Літо розходилося у спеці –
Спорожніли парки і двори.
Цілий день благає в неба серце
Свіжої вечірньої пори.
Справжнє пекло!.. Правда, найтепліш,
Де мені доводилось бувати,
Де пекли стабільно 40º лиш
В гарний день – Арабські Емірати.
Сонце – божевільний самодур,
Обпікало шкіру рук, плечей.
Я б уже сама вдягла чадру
З проріззю тонкою для очей.
2010 р.