Не можна любити. Несила забути.
Гірчать поцілунки, тому, що останні.
Додати б ще краплю п`янкої отрути ,
Тієї, що зветься «взаємне кохання».
Не треба спішити. Іще до світанку
Сто двадцять секунд. Прикидатись огидно...
Ми нишком наліпимо пластир на ранку,
На ту, що у серці. Стороннім не видно...
А завтра підеш, начепивши усмішку,
Брехати, що дійсність нагадує казку.
Лиш серце (от лихо!) поболює трішки:
Напевно, забув поміняти пов`язку...
дуже влучно, краще не скажеш. пластир приклеїв, рани не видно, з усмішкою робиш вигляд, що все добре, а насправді болить так, що терпіти не вистачає сили...
Liliya Al******* відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, інколи доводиться прикидатися - всім не розкажеш...
Загін "ястребків" ("стрибків") на Західній Україні шукає по селах бандерівців. Підходить один "стрибок" до командира загону і каже: "Треба он ті хати обшукати, там мають бути рації". Командир питає: "Звідки інформація?" А той відповідає: "Та от, розмовляли двоє сусідів, та й щоразу один одному кажуть: "Маєш рацію, куме, маєш рацію"".
Liliya Al******* відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую 
