Під шепіт моря, подих хвиль
Таємно не порушно
Сиджу на березі отім,
Що височить незрушно.
У мене на дущі свобода
І тихий шепіт моря,
Й чарівна навколо природа
Розкажуть казку-долю.
Тихенько вітер підганя
Блакитні хвилі наче небо.
А он я з матірю мала
В колисці просто неба.
Та вітер сили набирає
І скелю розбивають хвилі.
Невзгода у наш дім прийшла
І стали ми безсилі....
У мене батька не було
І матір геть забрали.
Де ж це "господнєє село",
Куди усе пропало?
А вітер хвилі підганя
До неба та й до неба.
А ненька все занепада
Нікому, бач, не треба!
І не згадє вже ніхто,
Як неньку катували,
Як Україну рідну,
Мов скелю розбивали.
Та знаю: прийде добрий час
І хвилі знову стихнуть,
І знову буде воля в нас
Та всі невзгоди зникнуть!
