Я хотіла змінити світ,
А світ прагнув змінити мене...
Надихає пахощами цвіт
І здається, що біда мине.
Я щодня все знову починаю:
Планувати, вірити і жить;
Та, здається, місця я не знаю,
Де себе можливо проявить.
І там візьму, і тут дотронусь.
Я знаю смак цього життя.
Хоч гіркий присмак ─ не лякаюсь,
Не маю звички ─ каяття.
Так ніби ж все роблю я вірно:
Свої думки кручу на плюс,
В роботу геть пірнаю бурну,
На негатив і не дивлюсь.
А щось не те, ну щось не клеїть.
Чекала змін, а їх нема.
Ну що іще можливо скоїть,
Щоб не було все задарма.
Чого я хочу ─ не буває,
Що не бажаю ─ з тим мирюсь.
Таке відверто набридає.
Боюсь, а раптом помилюсь.
Та новий день приносить віру,
Змирюсь з усим, що було вже.
Кажеш, в кожного є міра?
А вибір є у нас, скажи?
І далі пробую все сміло,
Щоб, раптом, доля не втекла.
Коли сміюся, то це щиро,
А коли плачу, то дарма.
