Новела
Слабкий ангел чи сильний демон?
Ви не повинні все розуміти;
це і наштовхне Вас на роздуми…
А.Веронський
- Злишся?
- О! Так! Ха-ха-ха-ха! Злюсь, а через декілька секунд наш хазяїн помножить свою злість. Ух! Тоді – тримайся…Я тоді буду його лупити об шафу до крові, а з кожним новим ударом і болем буду примножувати моє царство і мої ознаки: агресію, безрозсудливість, нетерплячість і безумовно злість…
- І що далі будеш робити? Не набридне? Не втомишся все рости?
- Заткнись! Не смій мені вказувати! Я буду мордувати свого хазяїна доти, доки його міокард витримає, а коли із нечутним звуком серце тьохне і дасть щілину, з якої потече тоненькою, але пружною цівкою кров, лише тоді я звільню його…Звільню назавжди! Коли я поряд, йому хочеться кусати собі руки і, відшматовуючи свою шкіру, наповнивши рот власною теплою кров’ю, дивитися у дзеркало. Але він дуже рідко так робить, а знаєш чому? Бо йому страшно. Його уява насправді зі мною дружить і може намалювати мене таким страшним, що одного кадру досить, аби в нього з’явився величезний комплекс на все життя! А найвагоміше – це те, що я в ньому назавжди, він це я. Він може обмежити мене тобою, але не знищити!!! Я можу ще багато говорити, але, мабуть краще закурю…
(…легкий димок застелив душу…)
- А знаєш чому я мовчав?
- Мені байдуже!
- Все тому, що я вмію слухати. Іноді не все потрібно сприймати, тому я фільтрую, але твою розмову я прослухав і увібрав, як губка. Тепер я тебе проаналізую і буду знати чим тебе побити, яку ковдру накинути на тебе, щоб ти сам у собі задихнувся.
- Не мели дурниць…Ха-ха-ха задихнувся…Ти, білий та пухнастий недоумок. Те, що в тебе біла риза і німб над макітрою – нічого не означає. А те, що я рогатий – це сила. Я іноді таке на моїх гострющих рогах кручу. Он, глянь – ще досі чиясь кров залишилась. Ммм, запеклася. Та дівчина, яка віддала себе нашому хазяїну була справді красива…Мої справи змусили його. О так, і, можливо, він мав на увазі платонічні стосунки, але я добре розпалив його піч і він все ж зважився. Він взяв її плоть і кохав усю ніч, а вона просто лежала без спротиву. Я навіть підозрюю чому. В її душі, мабуть, все-таки ангел має хороший авторитет, як і мій посіпака. Вони мабуть там рівносильні. Віддатись – віддалась, а насолоджуватись не посміла…Гм, але ця ніч безумовно зблизила її з моїми друзями. Так, з рогатими! О, як же ви мені остогидли, ви, білі! У вас бракує словникового запасу, щоб давати достойні відповіді нам – владарям теперішнього всесвіту! Ми є повелителі, ми – сила! Ми: жорстокі, сильні, корисливі, але ми – чемпіони; ми безжальні. Це ми, хто підбурюємо в розпалі люті чи в стані алкогольного сп’яніння встромити ніж по руків’я сестрі чи братові у печінку і відчувати, як ще жива кров лоскоче зап’ястя!
- Запам’ятай собі: ти – сміття! Ти просто мотлох, який із часом зігниє тут у людській душі. Одна лише проблема: зігниє з великим смородом. Розпуста і аморальність ніколи не переможуть утримання та самопожертву. Людина завжди прагнула і прагнутиме до добра, ніжності, правди, щедрості, ласки, співчуття, терпіння. І не смій ображати оту дівчину, твої висновки передчасні і надто вже хибні. І він повернеться до неї, він не кине її, він її кохає!
- Звідки ти знаєш, ти просто невеличка моя перешкода, моя малюсінька противага, яка увесь час нагадує мені, що пора творити зло. Вона просто віддалася і крапка. Можливо і кохає його, а от він її покине – я цієї осені на славу попрацював. Він тепер розпусник!
- Ні…він кохає її…, бо в мене виросли крила…
Андрій Веронський
7.11.2010р.
00:35
ID:
229054
Рубрика: Проза
дата надходження: 16.12.2010 00:48:50
© дата внесення змiн: 16.12.2010 00:48:50
автор: Андрій Конопко
Вкажіть причину вашої скарги
|
усе приблизно так і є... це варто прочитати деяким людям..це надихає схаменутись..І дуже повчає, .. доречі цей твір допоміг розв'язати мені один вузол.. Дякую 
