Пелюстками з двадцяти п’яти клятих рожевих троянд
Я пройду рішуче-зухвало, не відводячи погляд.
І сніг під моїми ногами змарніє, наче тим’ян.
А твої обр́ази упірнуть у минулий мій спогад.
Твоє лицемірство не має ніяких видимих меж.
Ти знову говориш про кохання до мене /фантома/.
А торік я ніби кохала ці брехні-зізнання теж.
Але зараз ті розмови в мені зовсім /не/ як вдома.
Ти вдивляєшся в вікна, де я лицемірю із іншим,
Навіть не думаючи, що я покохала третього.
Поміж вами всіма ти все-таки лишився найгіршим.
Тому я відштовхуватиму тебе занадто вперто.
----------------------------------------------------------------
Твоя ненароджена мрія скоро побачить цей світ,
Де кожного дня ти живеш у гріху, забувши догмати.
Я пр́ошу тебе, не зганьби її в самому розквіті літ,
Бо такого /батька/ мусить, хоча не хотілося б мати.
----------------------------------------------------------------
Вимолюй прощення у тієї, що носить цю мрію.
А я й надалі брехатиму у очі своїм коханцям,
І даруватиму одним квітучо-брехливу надію,
А іншому знову і знову буду всміхатися вранці.
Сьогодні подивись божевільного медика ввечері.
«Усі брешуть» засів в моїй голові – то його постулат.
І навіть тепер не пробачу /тобі/ деякі речі.
І наступного року не принось мені клятих троянд.
А мені вірш сумним не видався. Мабуть виною моя збочена гордість і пиха- її я й приписала ліричній героїні, яка сміло йде вперед, не розмінюючись на недостойних. Вірш сподобався.
Троянда Пустелі відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
гордість, дійсно. пиха мені не властива. рада, що нарешті хтось відчув його (вірш). так, уперед повз недостойних