Сонце переслідує мене вже майже 9 місяців. намагагаюсь втекти. але хіба від нього втечеш? сонце це як наркотик. воно притягує,воно обпікає, воно обнімає гарячим диханням, воно входить в мене і розсипається навколо мільйоном іскор. я підхоплююсь і розумію, що вже не втечу. всерівно продовжую бігти.
гратися з Сонцем - всерівно що гратися з вогнем. не знаю коли обпечуся. але при цьому ігри здаються ще цікавішими. то чому ж я не розумію своїх правил?
вночі Сонце по-особливому справжнє. воно сміється і мені світло. світло не від того що воно світиться і не від того що воно заставляє речі світитися. просто поряд з ним не потрібно світла. падає зірка. Сонце ловить її і ховає в кишеню. я й не знала що воно таке підле...
за вікном дощ. мокре Сонце пише смс до Неба і просить перестати його плакати. чи кінчати? я дивлюся як вода стікає по мокрих сонячних променях. Сонце встає з лавки і підходить ближче. я втікаю і закриваюся в ванній. Сонце сміється..
прикурюю. затягуюсь і закашлююсь. блін, яерез нього я вже не можу курити...
раніше я була вагітна осінню. тепер я вагітна Сонцем...
Чудово!Пишіт!Вам це вдається! 
