Хтось з його друзів сам послав останню кулю до скроні аби не піддатися. А він, Семен, хлюпик нещасний, та же слід було покінчити з собою, коли чекісти оточили криївку. Бо що має з того, що зберіг життя? Навіщо таке життя? Це ж рабство. А ще і строк 25 років - отже, прийдеться десь працювати на ворогів, зміцнювати вороже владарювання своєю працею...
Донат Кириленко «Сузір’я Магадану»
Вимірюючи ціпком нерівності на дорозі,
вдивляючись у життя нерадісну суєту,
чекав на далеку путь... Не раз на його порозі
стояла вона сумна... і кликала душу ту,
яка не жила іще... Ховала у рай від болю,
від голоду і хвороб, зневіри і ворогів...
Тебе не взяла. Мотав свої двадцять п’ять за волю...
З надією у душі усе пережити зміг...
А зараз, а зараз що? Зневіра, образа, втома?
За кого лягли кістьми мільйони, мільярди? Ну?
За кого згубив себе, коли яничари вдома?..
І як вистачає сил ще жити, я не збагну....
