А він мене палив і дер собою досі… У мене в грудях замість серця жевріла відкрита рана… Йшла далі!.. Мусила йти далі… По бруківці, збиваючи коліна до крові, йшла…
Приємно вилізти на щось незрозуміле і досліджувати, як за тобою спостерігають… Наді мною небо здохло знову, а зірки повісились від безнадії, приїзди, покуримо… Я курю життя – це найсильніші сигарети… А п’ю… Та все я п’ю, починаючи із тих сухих річок, які ведуть до тебе… Я запалила ніч, хай тихо жевріє, а я з нею, спокійно згасаю, але… Я ще чекаю, справді… Але вже не тебе… Тепер не ти з’їдаєш мій дебільний сміх, так і не вловили свого, і досі все не наше… Але так мусило статись, а я маю відпустити і все, хоча я вже давно це зробила, але чомусь досі плачу, як іде дощ… Але… це всього лише шизофренія і карієс… Прощай мій милий, я обов’язково колись вигадаю тобі назву…
