Дві дороги назад.
На вустах тільки залишки слів...
Й захлинається сад
Від холодних,нестерпних дощів.
І стікає вода
По слизьких і розмоклих гілках.
Може крок,може два-
Ми з тобою по різних стежках
Розтікаємось знов,
Як по тих розгалужених венах
Розтікається кров!..
Я сьогодні твоя наречена,
А вже завтра-ніхто,
Тільки спогадів крихітний жмуток!
Відчуваю нутром
Твій невдало прихований смуток.
І лікуюсь вином,
Заспиртовую душу і тіло...
Відболіло давно-
Ностальгією все відболіло.
Дві дороги назад.
Хто підкаже,як вибрати долю?
А трояндовий сад
Захлинається й плаче од болю...
оцей ваш настрій -- як серпневі ранки,прозорі, як передчуття ірію, що гряде, ця ваша шовковиста невагомість, неперевершені напівтони і сутінки відчуттів -- "На вустах тільки залишки слів..."
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ох,Валю,Ваші коментарі завжди такі красномовні і приємні! Дякую щиро за такі солодкі слова! Завжди рада бачити Вас у себе в гостях!