-------------•••••••••••••••---------------
Відчуваю, що колись ми вже жил́и.
Закохані безмежно були р́азом!
Можливо, в полі травами росл́и?!
Розкидані тепер примарним ч́асом!
Бо як ще розтлумачить мої сни?
Знайшов мене, бо клятву дав навіки!
А всі ці знаки? Чуєш? Поясни!
Де взяв, скажи, душі моєї ліки???
Напевно, ти мене намалював?
Ранковою росою і туманом…
Так ніби все про мене знав…
На мене ти чекав, кохану!
Чому в тобі знайшла себе?
Наперекір сторіччям й долі!
Чому так мало тут тебе?
І не кохать уже не маю волі!!!!
-------------•••••••••••••••---------------
Я не шукав, сама прийшла, явилася неждано,
Про клятву нагадала, ти ж бо є - кохана.
Відкрилася, ті очі, ще мене відкрила,
Подарували ми собі, любові білі крила.
Ми віднайшли в століттях рідні д́уші,
До того знались, небесами і на суші.
Ми стали ніби ангели забутого кохання,
Та ж скільки маю говорить ось ті зізнання?
Ніхто не вірить, та невже не видно?!
Чи може вам усім затяло, чи завидно?
Та подивіться ви на мене і на неї!
Нам полум'я давали руки Прометея.
Невже для щастя цих блукаючих істот,
Чекати треба у столітніх часових пустот.
Ось це - є мірою випробування почуттів?
О, Боже! Що ж ти цим сказать хотів?
Що знаки ті говорять?! Як їх прочитати?
Та дай же щастя! Дай же їм подарувати!
Для себе я не прошу милостей краплини,
Даруй, неси для них, для неї, юної-Калини.
Які ще ліки віднайти потрібно нам з тобою?
Щоб у гармонії століттями, душа з душою,
Які дарунки на вівтар, яку данину,
Щоб їй було і хлопцю долю, її сину.
Та покажіть же шлях той у житті,
Самі запалимо яскраві смолоскипи-ліхтарі,
Самі нестмемо їх довгі роки,
Карбуючи міцні і певні кроки.
-------------•••••••••••••••---------------
Хіба хотів, чи думав, так, відкрилися раз́ом,
Кохання те, не стане попелом, не стане злом.
-------------•••••••••••••••---------------