Я думаю, що можу грати з часом
Я думаю, що можу грати часом… А він мене б’є лицем об асфальт. І так - не жаліє, з усієї сили. Добряче – щоб знала, хто тут господар і чого я варта.
Я манекен, який створений тим же часом. Пофарбована всіма барвами реальної прози життя. І лише цятки проступають на манекені. Якісь незрозумілі цятки – для чужого, неуважного ока. Це – мої відмітини. Це посвідки про те, що я індивідуальність. І це мене різнить від інших манекенів. І ці цятки топчуть інші. Бо таке життя, бо ти повинен відповідати духові часу з усією його непривабливістю. Ти – натовп. Одна з ланок великого стада. А ні … Начувайся. Чуєш?
Ти вбогий і обмежений, бо не в твоїй силі осягнути, всього, що є на Землі. Хтось і не намагається. Хтось силується, але хіба можна встигнути за потоком світла… Запевняють, що ні. Чи такі, все ж, є? А в собі розібратися – теж слабо? Го-го, які ж слабкі люди!!! Гм, вибачте, манекени. (Вони не розумні, на відміну від сапіенсів).
Нас одягнуть у розрекламовані бренди одягу. (А людям без надлишку грошей прийдеться піти в секонд. І скажуть інші, смакуючи слово – ти лууузер). Нагодують смачним і таким нездоровим чікен макнагетсом. (А хтось крикне – так смачно ж! Але то його право, як вівці. Ми ж дозволимо собі піти далі). Будемо поводитись, як нам насаджує телебачення і Інтернет. Чи не будемо. Ти вже обрав?
Чим досконаліший ти манекен, тим менше в тебе цяток «не такого, як всі». Ти ідеальний – ти слухаєш музику, яку всі слухають, одягаєшся, читаєш книги… (Господи, невже ти читаєш? Зідзвонимось добре?). Ти ідеальний. Інші покупці – такі самі манекени – приймають тебе за свого. Ей, ти свій, - чуєш? Надовго і чи по-справжньому - це питання. Але ж так солодко жити ілюзіями, що маєш друзів. Ілюзіях, побудованих на примарних і невідь ким вигаданих уявленнях. Що станеш другом, коли вип’єш з тим чи іншим. Що тебе будуть поважати, коли ти за компанію із ними закуриш… Згадуєте: «Е, а ти чого не п’єш? Ти мені друг чи нє?». (Ох, швидкоплинні, любі друзі).
О, ідеальний сірий, без відмітин манекен! Тебе всі люблять. Заздрю, аж в горлі жаба душить і мозок тріскає.
А це хто стоїть такий? Дуже він підозрілий, якісь цятки. Гм, дивно-дивно. До цього манекену не підходять. Ні, нам такого не треба. Ауфідерзейн, гудбай – не плач і не ридай. Ми не хочемо з тобою водитися. Нам треба щоб, як усі – на одне лице, без дивних цяток і витребеньок. Однакові. Почув?
Ти не палиш, не лаєшся. Не їси м’яса?! Та, той, будь нормальним, як всі. Не випендрюйся!
Таких не люблять. Пам’ятай – виділятися шкідливо. На сірому фоні треба бути сірим. Інакше, ти розумієш (?), порушуєш гармонію!
А то… Час візьме тебе сильними руками і буде довго бити об асфальт реальності. Поки до твоєї свідомості таки дійде – що саме ти робиш не так? Задумався, чи наважишся ще раз «викинути» щось таке, що не властиво «стаду»?
Так що добряче подумай наступного разу, перш ніж щось зробити. Бо тебе вправлять, без зайвих прохань, припрошувань, безкоштовно і залюбки. Бо одного дня, після такого – можеш себе не зібрати. Або зібрати уже не себе… Думай.
Дуже цікаві і змістовні думки. Але я б назвала це скоріше громадянською філософією аніж лірикою. На мою думку, порушені питання дуже актуальні. А щодо сірої маси, то не згодна! Кожна особистість чимсь вирізняється. Можливо навіть негативом, але ж не така як всі. До речі, принаймі члени нашого клубу вже не такі як інші, бо мають творчу душу.
Якщо ці "Дами" нікому не потрібні, то про що Ви пишете?.. Я вже жалію, що я голову ламав і про щось там думав, читаючи Ваш текст... А виходить, що ні правда, ні Істина нікому не потрібні... Все можна складувати руки!
Туманова Роза*** відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ні, складати руки не треба!!! Ні в якому разі! Просто важко людям - це дається. І як достукатися тяжко до когось - хто тебе зрозуміє і можливо підхопить твою думку, але це тяжко. От до Вас мені не треба достукуватись - Ви розумієте хід моїх думок, що приємно. Отже, десь на схожих хвилях знаходимося І ніколи не жалкуйте, що думали і голову ламали (Це дар. Про це не жалкують). Ви мене аж засмутили
О,думки,.. думки... Ми так і істину знайдем!
Нікому ще не вдавалось грати з часом. Навіть величезні зірки (в сотні разів більші за сонце) та галактики з Часом на Ви. Хіба що пульсари та "чорні діри" пробують з його величністью - Часом загравати...
Та Ви й не про це. А про те, що ми, людство, ляльки в руках у певних сил. Ні не урядів деяких держав. А 8-9 осіб, які збираються в 1-3 місяці в скромних куточках світу і вирішують куди направити це стадо ляльок-манікенів... І що з цих овець зідрати: піт, кров, шерсть чи мясо, чи вже і кості пустити на якісь там препарати...
Так що Ви залізли в страшну трясовину...
Але "дерзайте" - Істина штука не проста...
Туманова Роза*** відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Істина непроста і, нажаль, як і правда - нікому не потрібна. Правда.
