Все звелося у замкнене коло
Усі вчора і завтра усі
Біль у грудях у всій красі
Серце в кригу спотворює холод
Твоє фото - на рану мов сіль
Шелест листя, що на підвіконні
Мов квиток у минулу осінь
Що ніяк не відпустить досі
Як і очі твої бездонні
Й трохи довше плечей волосся
Тихий шепіт - "Ніколи, Ніколи"
Мої мрії вводить в оману
Вже ж здалось затягнуло рану
Ти не ставиш крапки, лиш коми
І у снах моїх кожен ранок
Закохатися би, щоб клин клином
Дурень, думкою себе тішу
Бо й коли обнімаю іншу
Знову серце до тебе лине
А рука знову вірші пише
Ой, дякуюЙ Мені так приємно )
Я тоже тебе дуже люблю
MC_Yorick відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ти не пробувала здавати отруту з кінчика язика цілителям??? а то вони бігають бідні... шукають тих змій по каменям та лісам... а тут ти - що не слово то вкусиш хоча яд буває часом і корисним, так що вмовила - кусай
Шелест листя, що на підвіконні
Мов квиток у минулу осінь
Що ніяк не відпустить досі - я в шоці, чесно, дуже гарний вірш, заберу в обране, щоб перечитувати.
MC_Yorick відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Добре, коли є натхнення...погано,коли через біль..... спогади, що тривожать душу клином ніяк не вибєш..хіба тільки можна зловити нові почуття, але вже не порівнювати, бо все одно не буде так, як було ех,невже бувають жінки,якіось так западають у душу
MC_Yorick відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
а чоловіки думають - невже є жінки які так западають в душу
Шелест листя, що на підвіконні
