Відлітаю, мов пташка у вирій
І звільняюсь від кайданів,
Які душу мою закрили,
Від усіх, і не треба слів...
Заспокоїтись серце хоче,
І шукаю до спокою шлях.
Бо зриваюсь посеред ночі
І постійно, немов на голках.
Як набридли ці дні буденні
І докори із відусіль,
Що обсіли, мов ворони темні
І дихнути не маю сил...
Що на завтра ти, доле, готуєш,
Що у серці моїм болить?
Ти немов би мене не чуєш,
А чекаю я світлу мить...
Я не хочу більше страждати
Від образ твоїх і знущань.
Подаруй мені трохи щастя
Ну а рани - загоїть час...
