Ти. Ні, не Ти. А може і Ти... Не важливо. Підійди сюди. Підійди, не бійся! Ну Тобі шо, влом??? Та бля, підійди, чи це маю зробити я??? Ну ладно. Я підійду. Але це буде гірше.... Ти куриш, нє? Куриш, то дай мені цигарку. Хоча ні, не давай... Хоча скільки там того життя. Давай. Аа.... Нарешті за цілий день закурив. Як добре. Тебе як звати??? Саша? Ненавиджу це ім'я. Проте, зараз мені абсолютно пейбл.
Мене? А мене звати не треба, я сам прийду. Чо Ти ржеш??? Я щось смішне сказав??? Та ну Тебе.
Чим займаєшся по життю??? Музикою? Я теж колись займався. Колись я проміняв на неї усе. Усе що мав. Родину, друзів, кохання... Усе. Зате я міг творити. О_о так. Це було не перевершено. Концерти, гастролі, визнання... травми, переломи, вигнання... Вона мені зрадила... За що??? За що так??? Кидай це невдячне діло. Або принаймні ніколи, чуєш, ніколи, ні при яких обставинах не промінюй на неї все, що в Тебе є. Воно того не варте. Ну будь дурною. Подивись на мене. В мене уже нікого не залишилось. Більшість померли. А ті з рідних і друзів хто ще живий, ті не хочуть мене знати. І я їх розумію. Це мені за те, що у свій час я відцурався від них. За останні 40 років я жодного разу не був у дома. Я навіть не знаю де поховані мої батьки. Кохана? У мене її ніколи не було. Я ж кажу: проміняв усе на музику. Боже, який же я був дурний.... Але Ти знаєш, воно того було варте. Так. Ці моменти, коли Ти виходиш на сцену, а перед тобою повний зал. Коли Тебе визнає весь світ... Ех, як давно це було... Як мені тепер цього не вистачає... Так, стоп, шось я розійшовся. Коротше, якщо не впевнена що справді готова усім пожертвувати заради музика, то краще навіть не берись за це. Плюнь на неї і іди займатись чимось іншим. Готова? Ти спавді так думаєш??? От скільки Тобі років? 17? Ем... ну в принципі я був готовий до цього ще в 16, так що я думаю... та ніхрена я не думаю. Ну якщо хочеш, жертвуй. Але якщо ти справді в цьому впевнена. А я піду. В мене ще залишився один сольний виступ....
