Вже згасли ліхтарі твого кохання,
Хоч те фальшивкою і не здавалось.
Залюблених очей ця зустріч вже остання -
І тільки пустка у душі зосталась.
Любов'ю серце дихало колись
І до небес злітало, мов на крилах.
Тепер мені говорять: не журись!
Чому ж тебе так сильно полюбила?
Не можна змусити кохати проти волі.
Ти не зі мною: в цьому винна я сама.
Тепер тиняюся по світу, як без долі:
Від вірних відвернулася, сумна.
Коли вже зникне ця меланхолія?
У крайнощі кидаюся щомить.
То стан афекту, то непевна ейфорія,
То серце сміхом душить, то болить.
Любов моя - полин, але вже стала рідна,
Вона й, як мед, життя солодкий смак.
Моя любов нікому не потрібна,
Та відректись мені від неї як?
Я задихаюсь болем, тихим відчаєм,
Який безсилі руки опускає.
На жаль, не почуваюся сильнішою
Від трепету незгаслого кохання..