Осінь, здіймаючи легку куряву, танцює свій повільний танок…То тут, то там, ненароком, торкнеться рукою листя дерев, і воно жовтіє…Невпинно і невблаганно золотиться буйна, колись, зелень,- Осінь танцює…Ще трохи і, здається, Кочубеївка запалає!
Стежка до школи в*ється грайливою стрічкою, щоранку маленькі ніжки, веселим підстрибом спішать нею за знаннями. Старші школярі йдуть повільніше,про щось мріючи…
Старенька, згорблена жінка мружачись вдивляється в далечінь. Стежка до школи…Колись, і вона йшла цією стежкою на свій перший урок. Була вона тоді молодою, стрункою, веселою, сміливо дивилась вперед в майбутнє. Галино Петрівно, розкажіть, почитайте, просили діти, оточивши її щільним кільцем, і вона завжди ЧУЛА їхні прохання. Вона уміла ЧУТИ…Розповідала повільно, помірковано,з любов*ю вдивляючись в наївні личка, в допитливі очі.
Вона багато працювала. Виховувала й своїх трьох діток, терпляче вкладала в їх серця те, чим жила сама, навчила любити поезію, літературу,- сама ж бо літератор. І кожен раз, день у день, кликала її стежка до школи.
Минав час, діти росли,вилітали із гніздечок, летіли у великі світи, і ось, власні діти поклали їй на коліна маленьких онуків, щоб вона, вже для них розповідала свої чудові історії.
Вона рано посивіла, так склалась доля,- поховала сина та чоловіка, серце обливалось кров*ю, тихо плакала…Все було…
І ось, стоїть старенька, майже сліпа, і сумно вдивляється в знайому стежину. Якби, лишень, вона знала, скільки світла принесла в юні серця, скільки вдячності в них, до любої вчительки. За те, що навчила любити слово, розуміти, і використовувати в житті, написане. Але вона не знає…
Іншою стежкою, кожен недільний ранок, повільно іде до церкви. І молиться усім серцем за тих, кого любить, пам*ятає, хто любить, і пам*ятає її. З легким серцем, почута, повертається додому. І вкотре, згадує свою стежку до школи...
Згадаймо своїх вчителів!
ID:
296560
Рубрика: Проза
дата надходження: 28.11.2011 19:32:48
© дата внесення змiн: 28.11.2011 19:34:15
автор: Оля Вашека
Вкажіть причину вашої скарги
|
