Мороз по склі малює візерунки,
Хуртелиця танцює з снігом вальс,
Мале дитя, розглянувши малюнки,
На все життя запам’ятає їх.
І дивиться, встромивши очі в шибку,
Як падають сніжинки білі вниз.
Вони кружляють з вітром в ритмі танго,
Звертаючи всі погляди на них.
Невже нема на світі цікавішого
Ніж білий пух, що все летить униз?
А хтось в цім пухові розгледів диво,
Що назавжди’ наповнить все його життя.
Він теплими руками, наче чуда,
Торкається до їх холодних душ.
Чому ж тоді не тануть ті сніжинки
За різними законами наук?
Для цього в світі і існує диво –
Щоб всі почули крик душі,
Крик щастя, крик любові, крик надії
На непроглядне, але краще майбуття.
