Як тішать душу затишок і кава.
Та раптом давній спогад завіта
Про край, де осінь звабна та ласкава,
І блюз танцює жінка-самота.
Приспів: Вона була коханою,
Вродливою, жаданою,
Їй дарували весь безмежний світ.
Та занесло фортуною
В кафе понад лагуною,
Де музика гойда сплетіння віт.
Там вранці сонце і безкрайнє море,
Нуртують несповідані літа.
А гарно так, що горе – вже не горе,
І так далеко жінка-самота.
Приспів.
У безвість відійшли грайливі хвилі.
Зі мною день осінній, золотий.
Та викреслити з пам’яті не в силі
Той блюз і танок жінки-самоти.
Приспів.
Хоч ще холодно, а мурашки по тілі!
Це Вас Копачів надихає?
Узяв, буду розумувати та співати у своєму теж гарному смт!
Копачівна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це мене кримські спогади надихають. За свою юність я обходила все південне узбережжя, гірську та степову частини. А в зрілому віці доводилося бувати лише на відпочинку... Дякую за відвідини.