Українці мої! По великому, білому світу,
Не з добра і щедрот вас розсіяла рідна земля!
Розкидало світом, українського всіяло цвіту,
Проростає насіння, чужа колоситься рілля!
Українці мої! Вас зустрінеш у світі повсюди,
Непривітна була і гіркою від сліз чужина.
Лише праця і віра зуміли вас вивести в люди,
Але Батьківщина – лишилася в серці одна!
Українці мої! Ви в четвертому, п’ятім коліні
Зберегли свою мову, навчили онуків, дітей.
Як же сталося так, що в залишеній вами країні
Іноземна у вжитку у більшості серед людей.
Українці мої! Тільки лиш у захланній Росії
Ви цураєтесь часто коріння свого та єства.
Так було, коли учні зрікалися свого Месії,
Не зрікайся коріння, заради свого торжества!
Українці мої! Ви байдужі такі,чи терплячі?
Та ж відчуйте себе хазяями на рідній землі!
Бо ж як діти малі, безпомічні і ніби незрячі,
І за вас все вирішують в Брюсселі, чи у Кремлі.
Українці мої! Ви лишаєте рідні оселі,
Найчарівніший край і найкращі у світі ґрунти,
Хто посіяв зневіру, думки ці сумні, невеселі?
Хто штовхає у спину, в чужі, невідомі світи?
Українці мої! Ваші душі розчахнуті болем,
І по вінця, до краю, повні страждань, гіркоти.
Тому і життя, так часто порівнюють з полем,
Життя щоб прожити, не поле, це вам, перейти.
Українці мої! Вас історія має навчити,
Забагато трагічних було і страшних сторінок.
Ви цю землю повинні у серці до щему любити,
І хай Бог вбереже від повторення цих помилок.
Українці мої! Пам’ятайте про славне минуле,
Бо без нього не буде у ваших дітей майбуття!
Нашу назву, історію, церкву – уже умикнули,
Тепер меншовартості навіюють нам поняття!
Українці мої! Ви ходили по полю за плугом
Коли інші у шкірах, палили в печерах вогні,
Ви сідлали коня, поправляли на ньому попругу
І співали гаївки, як сонцю хвалу та весні!
Українці мої! Хто догляне дідівські могили?
В чиї руки потрапить залишена вами земля?
Хай Господь укріпить вашу віру, надію і сили,
До священних могил повертатися завжди здаля.
Це ж бо наша земля, дана Богом навіки, єдина!
Ми прадавній народ, що корінням сягає глибин…
Буде жити в віках, у сяйві моя Україна,
Полісся, морів, степів і сивих Карпатських вершин!
09.03.2012 р.
Дуже проникливо й патріотично, всім би Вашу думку!
Мирослав Вересюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Трішки помилилася! Я мав на увазі "Я українець! Цим горджусь!" Але дякую, що прочитала і цього вірша. Друзі кажуть, що це не вірш, а звернення... Можливо і так!
Біда в тому, що правлять країною не украінці - і по нації, і по духу, і по моралі, і по діям своїм... "ВРЄМЄНЩІКІ"! Нехай гнів народний і сила народна зметуть їх у прірву!
Мирослав Вересюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Приємно знати, що є люди, яким Україна не байдужа!
Будьмо!! Будьмо!! Будьмо!!! !!!
Мирослав Вересюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
На "Будьмо" я відгук знаю і вживаю, але писати не буду! Це вигук в сьогоднішній час став іменником з голубим відтінком А доля України небайдужа кожному, хто її любить!
Ага! Знайшла Ваше творіння! Дійсно, чимось схоже!
Трішки помилилася! Я мав на увазі "Я українець! Цим горджусь!" 
Але дякую, що прочитала і цього вірша. Друзі кажуть, що це не вірш, а звернення... Можливо і так! 
Нехай гнів народний і сила народна зметуть їх у прірву! 
