Давай мабуть, помовчимо,
І озирнемось на минуле.
На помилках чужих вчимо,
На власних вчитися забули.
У свою вірим правоту,
І навіть повну непогрішність.
Малюєм на спині тату,
Не пам’ятаючи про вічність.
Давай обійдемось без слів,
Що супроводжують, як титри.
Вітрила наших кораблів,
Обвисли без кохання вітру.
Пусті слова, неначе звук,
Блукають в серці закутками.
Про ласку забуваю рук.
Провалля шириться між нами.
І щогли твого корабля
Туманом забуття вкриває.
Велике бачиться здалля,
Або коли уже втрачаєм.
16.05.08 р.