В душі моїй не спрага… повінь – від того, що я не пишу… не виливаю свої сум’яття та сумніви на папір думок та спогадів… вони накопичуються у мені та заливають мої скроні…
Літери в голові розтікаються краплинами та перемішуються з кров’ю, витісняючи її… від цього у мене знекровлення від власних думок… але моє бліде обличчя все ж гарно імпонує серпанку дивакуватого місяця
Моя незмога до писанини примножує мою вразливість, бо відкриті чакри черпають енергію звідусіль, але не надсилають нікуди її натомість…Переповнення наближене до спустошення…
Хмарами скупчуються над моєю головою чужі висновки та доводи, але з них не ллється цілющий дощ розуміння. Лише хмура відраза та холоднеча… так не цікаво.
Не спрага, а повінь зносить дах із мого карткового будинку відчувань, а він все такий же тривкий та оманливий. Бо і зовнішність моя оманлива. Вразливо-невразлива, вродливо-невідрадна.
_________
Змайструвати би ковчег, не Ноєв звісно, але міцний – із моїх надмірних потуг і пустити по океану невіднайдених образів, нездійсненних мрій та нечітких обрисів. І ніяка повінь моїх сумнівів була б йому не страшна…
Пливіть, літерииииииииии…………….
Ничосе "незмога до писанини"!!! Просто - "повінь" образов и чувств! 
дякую... приємно дуже 
