Чужина... То, не верби на левадах схилили своє зелене віття. То, не крислаті дуби з могутніми кронами. То, не смерекові ліси, що пахнуть понад усі полонини. То, не стрункі білокорі берізки і не мовчазні тополі край дороги.
То - інша частинка землі в колоритності мови і в сукупності традиційних звичаїв. Далека і загадкова, таємнича і незвідана, тепла і привітна, весела і щедра - Іспанія. Так і тут є свої захоплюючі, пречудові, даровані Богом місця. Хіба надивишся світлим ранком у глибокі води океану? Він манить, лоскоче хвилями, немов кличе за далекий горизонт. А гори Піранеї - це загадковість незвіданого, непройденного. Вершини гір, що вкриті сріблястими снігами милуються одна одною у той час, коли долини встелені зеленими соковитими травами.
Мимоволі задумуєшся, хто ти такий у цьому прекрасному світі? Яке призначення твоє, людино?
Дорогий читачу, мій любий українцю, гортаючи сторінку за сторінкою цієї збірки, ти відкриєш для себе моє найпотаємніше - внутрішній світ. Тому над усе бажаю поділитися своєю маленькою духовною скарбницею. Як на мене, варто завжди бути простою та щирою людиною. Бо кажуть: про що людина говорить, то у неї лежить на серці. Наше єство - це Храм Божий. Чи замешкає в ньому Бог, залежить від самих нас. Чи закопаємо свій талант, чи використаємо для справи і набудемо ще більше талантів?
Кожна мить, хвилина, місяць, рік мають вміщати та оживляти в твоїй душі світлий вогник доброти і людяності. Не потрібно скупитися на привітні слова чи любов до ближнього, адже слова не купляєш за великі гроші. Слова безкоштовні, відшукай їх у своєму серці і знайдеш самого себе. Не відкладай на пізніше усмішку, бо вона зараз же відповість взаємністю тричі. Це багатство внутрішнього світу плекається тільки в душі. Багатство душі не купиш за гроші, не виторгуєш за будь-які земні короткочасні цінності. Духовний світ не матеріальний, не бачений. Вирости в собі Дерево Любові, дай хороші плоди людям, результат непередбачено-врожайний.
То ж нехай наші серця збагатяться мудрими помислами. Нехай вони будуть ясні та чисті, як перші білі проліски на весняних зеленуватих пагорбах. Як свіже, напоєне азоном повітря, що вирує над Карпатськими полонинами. Як білі лелеки, що спішать до своїх гнізд, як духмяний запах блідо-рожевого цвіту травневої української ночі.
Чи усвідомлюємо цей шанс дарований скороплинною долею? Чи виявляємо його у повсякденні? Чи розуміємо, що життя - екзамен на розуміння щастя? Вміння створити свою ауру, зберегти для себе і дарувати його іншим? Щоб не холодні неприязні бурі віяли за нами, а лагідне сонце людської вдячності освітлювало наш шлях. Щоб у мирі та спокої була душа, а навколишній світ був ясним і чистим, добрим і ласкавим, зрозумілим і бажаним. Де б ми не були і ким би не були, всюди і завжди зберігаймо у собі добрі помисли і не біймося ран. Бо вони, як ліки, що загартовують душу і серце, дають прозріння. Зрештою, всі ми тут одинакові. Різними ж є наші вчинки. То ж намагаймося ніколи не возносити власну гординю, не приховувати і не вирощувати злу душу. Уміймо прощати інших людей. Вибір за кожним із нас: яке насіння вкинути у землю власної життєвої ниви, щоб потім зібрати добрий урожай. Бо змалечку знаємо: що посієш, те й пожнеш.
Між Україною і Іспанією пролягають тисячу кілометрів. Сотні українців долають цю відстань для того, щоб працюючи у сорокаградусну спеку на будові чи доглядаючи дітей, людей похилого віку, покращити матеріальні умови власних родин. Тільки Богу відомо, скільки поту і сліз витерто рукавом тяжкопрацюючого на чужині українського заробітчанина.
Та зрозуміти людей емігрантів, висловити своє щире співчуття за втрачені мрії, зруйновану людську долю, розділену сім'ю, зможуть лише ті, хто на крижалях власних душ викарбував кожен свій прожитий день, історію рідної України.
Не осуджую нікого, кому довелося покинути рідну домівку, прабатьківську землю. Молюся, щоб їхні голови освітив промінчик розуму щирості та єдності заради блага наших дітей. Дітям належить творити майбутнє. А ми, пов'язані між собою своєрідним ланцюжком, будемо триматись один одного, бо наша душа і серце українські. Головне - завжди любім та пам'ятаймо рідне батьківське гніздо, звідки полетіли в далекі краї, шукаючи хліба насущного. Завжди несіть глибоко в серці материнські ласкаві очі та батьківські поради.
Пробачте, дорогі наші рідні, що розлетілися хтозна-куди. Калиновими гронами вже проросло у спраглих душах, п'ємо гіркуватий напій чужинських страждань, сподіваючись, що залікуємо біль розлуки.
І лише час пережитий, переборений, переплавлений у досвід років має дозвіл на оцінювання минулого. З висоти прожитих років стверджую, що не місце проживання визначає особистість людини, а лише її вчинки, проаналізовані під лупою наслідків.
Далеким берегом журавлиним називаю цю далекосяжну країну Іспанію. Різними вітрами занесено сюди представників багатьох народів. Немало є і наших земляків. Я - одна з них. І попри все пережите вважаю себе щасливою. Бо жодні труднощі не зломили моєї справжньої української загартованості, не вбили шани до рідного краю, не стерли з пам'яті пережитого.
Несучи частинку любові у зболеному серці заробітчанки, дарую її у своїй другій поетичній збірці тобі, мій любий Прикарпатський краю, тобі, золотописанкова земле, тобі, солов'їно мово, моя дорога родино, милі друзі. Я шлю вам оце повідомлення: "Я люблю вас, моя рідна матусю, мій любий батьку, мій любий синочку - твоя друга половинка, а для мене друга дитина, мої ласкаві внучатка Юрасик та Іринка. Я так глибоко сумую за вами".
З любов'ю Журавонька.
Моя подруга уже тринадцятий рік в Італії. Життя змусило поїхати. У серпні приїде, зустрінемось. Душевно написали!
ГАЛИНА КОРИЗМА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, що заглянули на мою сторінку і знайшли час почитати. Вже більше десяти років живу в Мадриді. Воьмий рік працюю на державній роботі. І чуже полюбилось... Але все ж таки рідна земля серцю мила. Дякую вам і хорошої зустрічі з подругою.
Галю! Прочитала цей твір, вже після нашого знайомства.Це власне ті думки ,відчай і почуття,що я побачила і відчула в Твоєму погляді.З повагою Данута!Пречудовий твір!
ГАЛИНА КОРИЗМА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ДАНУТОНЬКО! Це ж ви? Незнала... знайомимось ближче Дякую за приємні враження в Івано-Франківську. Люблю життя!!! І людей Щастя вам безмежного
твір надзвичайної глибини і незбагненної височини... Проймає наскрізь
ГАЛИНА КОРИЗМА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Старалася, як могла написати. Дуже дякую, вам і всім хто написав відповідь. Бажаю вам, Весняна Осене, тільки великого щастя і нових гарних творів і ще здійснення мрій. Щасливенько
ГАЛЮ,
У ЦЬОМОВУ ПРОЗОВОМУ ТВОРІ ТАК БАГАТО ПОЕТИЧНОСТІ І ЛІРИЧНОСТІ - ЦЕ СПОВІД І ПРОПОВІДЬ ОДНОЧАСНО!
ДУЖЕ ЗВОРУЩЛИВО...
ЧЕКАЮ НА ПРОДОВЖЕННЯ...
ГАЛИНА КОРИЗМА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Консуело. Це не я писала, мабуть моя душа мені нашіптувала, а я тільки трудилась чорнилами вивести Кажуть: не закопуй свій талант. То ж думаю, може людям пригодиться моя писанина? Дякую, Олю. Буде і продовження.
Дякую, Галинко, за такику щиру сповідь душі до рідного краю, до рідних своїх
ГАЛИНА КОРИЗМА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Тетяна Писала від душі до всіх кого люблю, знаю і незнаю. У кожної людини своя доля, вчинки, характер. Все в житті минає: дитинство, молодість і т.д. А от, любов до рідного краю має бути завжди живою і чистою. Мову українську незабувати, шанувати своє, де народився.
Я мало чую свою мову. Працюю з іспанцями і звісно мова їхня. Але, як долину до книжки або інтернету - горю українським. То святе! Гірке, але серцю миле. От таке життя розділене. Я щаслива. В душі хочеться кожній людині уділити щастя. Чому ж такі черстві душі мають ті люди. які при владі у нашій державі. Хоча б дали можливий рівень достатку зробити кожній сім'ї, а потім і за себе думали. А то ж тільки у власну кишеню. Все-все. Дякую, що заходите. Щасливенько
Лбов"ю, зрошеною словом щирим і сльозою тремкою...
Неймовірно, п.Галю... Просто неймовірно...
ГАЛИНА КОРИЗМА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Писала, Лесю, що серце підказувало. Вийшла ніби сповідь, біль за нашу неньку Україну, за всіх людей, кого торкнулося слово - еміграція. Знаю багатьох людей, їхні історії. У кожного вона різна, як квітів на землі одинакових не буває. І люди теж різні, різні вчинки, характер. Ось і хотілось донести слово до читача.
Дякую тобі, Лесю
тужливо але з любов"ю до рідного краю Треба родині допомогати бо наше керівництво країни не взмозі вирішити це питання, вони краще віддадуть 17 млр.гривень з наших податків на виконання русифікації народу України. Це приблизно 450 гривень з кожної кишені українця ( в т.ч. дітей, які ще не заробляють). Співчуваю але й радію, що хтось може викрутитися з халепи-безробіття, яке в нас існує. Удачі Вам, Галино!
ГАЛИНА КОРИЗМА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Там купка Юдених братів, що ділять бідну гривню і продають Україну. Бог їм суддя. Скоріше б люди прийшли до злагоди. Бо тільки у людях сила. Яке ж наступне лукаве питання будуть вирішувати. Кого будуть розпинати? Одіж України????