Зелене листя губить клен,
Неначе з відчаю, чи болю.
Хоча ще осінь гобелен,
Йому не виткала на долю.
Спадає листя на траву,
Таку ж розкішну і зелену,
І вітер білу тятиву,
На гіллі напинає клену.
Звучить мелодія сумна,
І літо бабине літає,
І в цьому не його вина,
Що осінь у права вступає.
Роса по листю, як сльоза,
Скотилась у мої долоні.
В душі уже вляглась гроза,
І припорошив іній скроні.
Проте, бентежать почуття,
Хвилюють моє серце, душу.
Кому потрібні каяття,
Якщо я біль терпіти мушу?
Зелене листя губить клен,
Неначе втрачені надії,
І у барвистий гобелен
Вплітає осінь мої мрії.
09.10.2009р.