А він хотів,щоб просто обійняли,
У двох стояли й непотрібно слів.
Щоб міцно так з обійм не відпускали,
Він би стояв,в очі дивився їй.
Вона мовчала,глянувши на нього,
Відчула б те,що він в душі тримав.
Так ніжно притулилася до нього,
А він ні слова їй би не сказав.
Її волоссям вітер тихо б грався,
У сонця променях для них спинився б час.
Він посміхнувся,відпустивши руки,
І відступившись це в останній раз.
Вона б дивилась в слід йому й не знала,
Що обійнявши знову все втрачав.
Вона стояла,довго б там стояла,
Не розуміючи навіщо обійняв.
Але ж ми лише хочемо,але нічого для цього не робимо...а колись люди могли так зробити,колись люди були рішучіші і палкіші...зараз то й любові такої немає..зараз усі легкодоступні, а хто не доступний , то автоматом стає для нас ворогом або предметом для презирства
Демура відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00