Не веселе життя почалося у мене, я один і немає із ким говорить.
Якби був я лелека – то і друзі далекі, прилітали б частіше мене веселить.
Ні, та я не сумую, я тут тільки трішки, прийде час і знайду я дорогу свою
Я вернуся назад, щоб усім розповісти, як всим добре нам буде у тому краю.
Край де сонце веселе, де сміються оселі, там де кожна росинка несе щастя й тепло
Звірі й птахи співають і людину вітають, за любов і за ласку – щоб так вічно було.
Річка – ноги лоскоче, тепла, ніжна, барвиста наче мати дитину мене обійма,
Я зливаюся з нею, як сніжинка іскриста і мене вже немає, мене вже нема…
Я пливу разом з нею між двома берегами проминули пороги, моє рідне село.
Так, я знаю, що вічно вона буде із нами, ніби небо і райдуги срібне крило.
Я злітаю у небо, як легенька хмаринка, вітер жваво тріпоче чуприну мою,
Я лечу до веселки все ближче і ближче, та вона десь зникає як сон наяву.
Я прокинувся. Знову звичайна кімната, треба встати й прожити іще один день,
Щоб відчути той край, знову батька і матір, і братів. Гомін друзів моїх і пісень.
Всі щасливі, веселі і велика оселя, ця велика оселя посміхається нам,
Ми живемо, як діти – хто ж не хоче радіти, жити й вічно радіти. Ой як хороше там!
