Вона любить гарячий чай, а він холодне пиво. Вона сумну, до кісток пробираючу музику, а він тепле літо. Вона божеволіє від романтичних комедій і діснеївських мультів, а йому подобаються бойовики і фантастика. І нарешті, вона обирає позицію "знизу", а він шаленіє, коли вона "зверху". Він парадоксальний: говорить, що кохає її безмежно, але не є тим, хто їй потрібен. А вона не сумнівається, бо знає, що без нього їй не прожити й однісінького дня. Він - саме те, чого вона хоче, той, хто їй потрібен. Вирішено. Назавжди.
Такі союзи складаються на небесах? А чи бачили ті небеса десь таку самовдданість, як у них? Чи відчували ті , хто начебто звели ці дві долі, ту насолоду, якою по вінця заливають вони кришталеві келихи щоночі? От. Не бачили. Не чули. Зась. Чуже. Не чіпайте.
Вона завжди йому вірить, а він в ній чомусь сумнівається. Бо чужі отруйні язики бризкають своєю проспиртованою брехнею його свідомість. А він вірить. Іноді. Це сумно. Бо вона ті язики ріже тупим скалпелем і без наркозу. А іноді вириває їх своїми тендітними руками. І ні граминки жалю. Бо любов, якшо вона справжня, то, люди велика сила! А він хай вірить. Вона не зважає. Їй подобається, коли його бісить і тіпає через неї. То якась незрозуміла жіноча насолода. Підступна. Як і вся їх любов.
Одного холодного ранку, прокинувшись біля його сонного і задоволеного нічним "паті на кроваті" єства, вона раптом замислилась. Чи не зарано? Бо не дивлячись на те, що він був вже достатньо дорослим молодим чоловіком, вона все ще відчувала себе дитиною. Хіба це так повинно бути? Мабуть, повинно. І її такі по-дорослому дитячі наївні проблеми під силу було зрозуміти і вирішити тільки йому. Тільки він розумів всю їх беззмістовну проблематику. А як же інакше? Це ж мущина всього її життя! А о, як розлюбить? От навіщо йому така маленька і незрозуміла, як вона? А в цій маленькій незрозумілості він знаходив все те, що так довго шукав у інших. А тут "бац", саме його знайшло=) Його "маленьке щастячко". "МОЄ",- завше казав він і притискав цю аномалію до себе. Значить, любить, значить, так потрібно. І до біса небеса. Висять там собі вгорі, от хай і висять. А їх не чіпайте. Не ваше діло, хто з них кому скільки поцілунків винен. "Не пий",-казала вона йому. "Не пали",- не стомлювався повторювати він їй. "ЛЮБЛЮ тебе!". "І я". На цьому й сходилися. І все забувалося. А вони, ті, що там, зверху, над хмарами, слідкували і диву давалися. Хай. Не ваше. Не чіпайте.
Її кохання пахне "Ексайтом" від Діми Білана, смаженою картоплею і теплим чаєм. Його кохання має аромат "Давідофф голд". її лаку для волосся та полуничного спрею для тіла. Дивно. Одне кохання, а так по-різному пахне. Бо вони теж різні. Інколи. Чому, є і таке, без чого вони вдвох би точно не прожили б і доби. Це теплий чай, який споживають цистернами, "Сімпсони" та інтернет. А ще поцілунки. Поцілунки - їх фетиш. Вони дарують їх один одному просто так, без приводу. Ні за що. Це я к щоденний бонус від оператора мобільного зв"язку - начебто і не дуже потрібний, а один день не отримаєш, і шось вже не так. Система руйнується, планка падає, ап мозок жадає того, до чого так довго намагався звикнути. Ось так у них і з поцілунками. Захоплююче, правда?А небеса хай дивляться. Хай блокують радіосигнали і пеленгують канали зв"язку. Їм байдуже. В них своя зона покриття. Без перешкод і збоїв. А вони там, зверху, хай прослуховують і заздрять. Так, зверху, йому подобається, коли зверху.
Така незрозуміла от у них любов. Незрозуміла, бо справжня. Бо створено її не на небесах. Вони самі її зробили. Так от, як маленькі дітки фігурки з пластиліну, вони взяли і зліпили своє кохання. Він своїми сильними руками місив глину, а вона робила заготовки. Ох, і заворожуюча ж була праця! Вся небесна еліта повсідалася дивитися . Вони завжди за ними підглядали. Бо то було завше цікаво і неочікувано. Не добре це. Підглядати. "Непорядок", - думали закохані і ховалися з головою під теплою леопардовою ковдрою. "НЕПОРЯДОК",- думали божки і засмучені розходилися по своїм справам. Хитрі. А коли починалося шось цікаве, то кидали свої справи і бігли дивитися. Так ото їм цікаво було що ж вона таке є ота саморобна любов. Е, дивіться, та не чіпайте. То не ваше. То довершеність. Вам такого не досягти. "Ти мій бог". "Ти моя кицька". І посміхаються, як два дібіла один одному. І ніяк не надивляться, ніяк не намилуються. "Чудні", - дивувались нагорі. "Бог і якась маленька вусата тваринка.І як вони оце знайшлися? Яка ж вона кицька? бАНАЛЬНА ЛЮДИНА. Нічого особливого". Особливого немає у вас, небесні жителі. Вам не зрозуміти. Не ваше. І не підглядайте. А вона буде пеститись об його ніжні руки і мружити очі від насолоди. "Моє",- буде знов повторювати він. А помітивши, що за ними підглядають, вони знов будуть ховатися під теплу леопардову ковдру і , наче навмисне інтригувати своєми таємними діями тих, хто спостерігає згори. Не ваше. Зась.
"Не можна так любити , як я тебе.", - казала вона. "Так, не можна,а навіть потрібно=)", - завжди відповідав він. І де в їх тендітних оболонках для душ взялося ото скільки того кохання? "НАС один в одному забагато. І ця така надлишковість НАС лякає",- тихим голосом промовляла вона. "Все буде добре",- відповідав спокійно і знов притискав її до свого гарячого тіла. МОЄ.
А на небі ніяк не могли збагнути, що означає "тебе в мені забагато". "Чи понаїдалися вони один одного?",- думали .Та все вважали їх дивними і намагалися хоч одним оком заглянути під ковдру, в яку ховалися від них оті дивні закохані. Не ваше. Киш. Зніміть собі своє кіно і дивіться його. Плагіат карається законом. Хитрі. Думають, як зверху, то їм все можна. Та ні! Зробіть шось своє і експериментуйте з отим своїм творінням як хочете. А їх не чіпайте. То вже не ваше. Шукайте нових забавок.
"МОЄ", - ніколи не стомиться повторювати він, пригортаючи її до свого гарячого тіла. "Твоє",- завше буде відповідати вона і ховатися разом з ним під теплу леопардову ковдру. А ви не дивіться. Зась. То не ваше.
ID:
366210
Рубрика: Проза
дата надходження: 24.09.2012 01:01:08
© дата внесення змiн: 24.09.2012 01:01:08
автор: Дивна
Вкажіть причину вашої скарги
|
