Скажи мені, що дихаєм не марно,
ледве памятаючи про вдих.
Скажи, що минеться безкарно
легковажність днів золотих.
Скажи, що десь з нами залишиться
золотоока печаль ця:
хліб для птаха у пальцях кришиться,
шкіра кольору померанця.
Ще скажи, що минуть недаремно...
Ще скажи, як уже казала,
що не зникне прощань священа
пісня під куполами вокзалу.
І скажи наостанок про осінь,
і нічого більш не кажи!
...Бо і далі пташина просить
хліба тілу і для душі.