Обоє знаєм: разом нам не бути.
І все ж, ріка життя несе нас прямо в вир.
Немає сил човна свого звернути.
Душа знесилена, неначе в пасці звір.
З гріхом і каяттям не хочу бути.
Благаю Господа, щоб допоміг мені
Ласкаві очі, ніжні руки – все забути
І в зорепадну ніч сказати „ні”.
Може тоді душа уникне болю
Й загоїть рани цвітом весняним.
Якби-то можна поспитати долю:
Що матиму натомість – тільки волю?
Чи може пустку в серденьку сумнім?
