Сама не віриш в ті слова,
Які придумуєш зненацька,
Їх промовляєш хтиво, хвацько.
І вниз повзе життя крива.
Тобі здається світ чужим
І непотрібним, і нікчемним,
Пустим, бездонним, дивно-темним
І не постійним, і крихким.
Зустрінься з поглядом моїм
І в очі зазирни, не бійся.
Мені без остраху відкрийся -
Не залишай в душі руїн.
Повір, по-всякому бува:
Не завжди сонце ясно світить,
І в спину, не назустріч, вітер,
І несподівана зима.
Нам долею дано лиш те,
На що нам вистачає сили,
Щоб вистояти ми зуміли.
Життя, мій друже, не просте.
Ти усміхнися і тепло
Твоєї посмішки розтопить
Лід зла і смутку. Все проходить.
А нам з тобою повезло,
Що наша дружба крізь роки
Крокує завжди поруч з нами,
Не знає зради чи омани,
Прощає наші помилки.
Гарно!Які прекрасні,щирі,теплі і обнадійливі слова другові! Це щастя мати поруч таке надійне плече! Також маю вірш з такою назвою.Чудову тему Ви підняли!
Радченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00