Ось знову вечір, і знову дощ..
Знову розривають душу думки, а серце біль..знову вдивляюсь у вікно, і знову бачу темноту …темнота яка ніколи не переросте у світло..чорний колір моїх почуттів..намагаюсь не плакати, стримати цей біль і цю жагу до змін у собі..намагаюсь не думати яким було вчора та не загадувати нічого на завтра..ще одна ніч сподівань та ще один ранок розчарування..ранок не здійснених мрій ..сиджу немов божевільна..думки проходить повз мене та біль скрегоче своїми безжалісними зубами..якби міг то напевно з¨їв усю мою душу..я тихо шепочу вкотре твоє ім¨я та закриваю очі..сон крізь темряву прилітає до мене та вкриває своїм теплим покривалом..уже більш ніж 2 роки цей сон мій єдиний порятунок від самоти…
І ось..я бачу красивий степ, зелений та безкрайній..піднімаю очі та задивляюсь на жовтий палаючий круг..на сонце..воно немов мати обіймає мене та зігріває своїх теплом..я вдивляюсь у далечінь..і тут..позаду себе я чую чиїсь знайомі кроки..кроки які я уже не раз чула..я обертаюсь і бачу..я бачу ТЕБЕ..такого рідного та милого…ти ніжно усміхаєшся..твої очі такі красиві..саме в них я закохалась..це вони стільки ночей не давали мені спокою..очі яким нема рівних на цілій планеті..ти підходиш та з ласкою обіймаєш мене..твої руки такі теплі і у них стільки ніжності..стоїмо, мовчимо..і лише десь там у горі щебечуть птахи..але у мене на душі тривога..напевно відчуваю що саме цей день стане кінцем нашого кохання..ти уже не обіймаєш так як раніше..слів кохання уже і зовсім нема..ще декілька хвилин і твої руки зовсім відпускають мене..з моїх очей скотилась сльоза а у відповідь я почула лише одне слово ,,вибач,, ти йдеш, струни мого серця рвуться та я не можу крикнути тобі у слід зачекай, мені не вистачає сил та і відчуваю що це безнадійно..ось ти уже далеко..я бачу лише твій силует..на очах уже не одна сльоза..уже ріки..я розумію що це кінець..кінець надіям, кінець омріяного щастя та красивого майбутнього…
Я просинаюсь, подушка мокра, у голові немов туман..і лиш одна думка..ТЕБЕ уже НІКОЛИ не буде у моєму житті..