Сонце вже довгий час бачить сни, а вона все ще мріє. Мріє про те, що не збулося, мріє про те, що попереду. На даху будинку світ здається іншим, лагідно-родзинковим. Тримає шарік в руках, а таке враження, що щастя. Колись все було близько, коли...
А зараз все зовсім не так. Фотокартки в крові радісних моментів, яким, на жаль, не судилося повторитись. Остання надія - вчорашній крах. Цей скрип іржавих, хоча до болю рідних качель - єдине тепло, яке вже не любить. Спогади... вони душать... морально вбивають нас. Хороші вони чи погані, ми хочемо вернути той час, такий нетерплячий. Він зробив свій вибір: йти вперед, але по відомих стежках, після 12 все знову повториться.
Плед гріє тендітні плечі, вітер гойдає хвилясте волосся. Їй хочеться змін, хочеться дитинства, хочеться бути собою. Кажуть, життя розставляє всіх на жорсті місця, а вона вірить, що люди самі відмовляються від власних бажань. Кожен сам за себе у житті. Всі грають якусь роль у театрі під назвою \"Маски шоу\". Не хватає наївних посмішок.
Будинок ніколи не спить. Сусіди завжди все бачуть і чують. А в неї вже назавжди заснула боротьба ангела і демона. Але просто так нічого не відбувається...
"...хочеться дитинства..."Боже, как же мне этого порою хочется тоже. Так всё было беззаботно и красиво. Мне нравятся ваши мысли. И хоть об этом я уже говорил - всё равно они мне по душе - сам так часто думаю
Doll відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так-так..мені теж не хватає тих дитячих часів...
спасибі) мені приємно таке знову чути
они мне по душе - сам так часто думаю
