У співавторстві із slon
Прокидалась земля від зимової, довгої сплячки,
Прокидалось усе з летаргічного, білого сну.
І неслися у небі біляві пухнасті конячки,
І на спинах несли заквітчану красуню-весну.
Їй зима-відьма зла на шляху розставляла тенета
Із холодних завій, і пекучих із снігом вітрів.
Розсипала ж весна скрізь із променів сонця букети,
Розливала в серця найсолодший нектар почуттів.
Люди бігли кудись і ясніли похмурі обличчя,
І у натовпі двоє очима зустрілись на мить…
Світ спинився навколо…вже ніхто біля них не стовбичив...
А у поглядах тих веснянкове кохання бринить.
Зупинилось все вмить. Тільки в душах всі барви веселки,
І забились разом їх серця, що з'єднала весна.
Ніжні дотики рук... І обійми... Й палкі поцілунки...
Лиш взаємне кохання... І більшого щастя нема.
"...у натовпі двоє очима зустрілись на мить…
Світ спинився навколо…"
Спинився час, пропав десь простір
І все навколо зупинилось враз
Це вічність грянула до них у гості,
І понесла їх над землею у чарівни вальс
Рижулька відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
*
І думками туди, де з землею цілується небо,
Де зникають відлуння чудових безсонних ночей...
Бо людині, ви знаєте, іншого світу не треба,
Ніж отой, що в люстЕрках коханих, прекрасних очей.
Рижулька відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вітя, неймовірні рядки. Дуже вдячні. Приємно, що надихнули.
Аби прижився в наших складних умовах. 
