Не можна зациклюватись ні на чому. Затримав свій погляд,свої думки більше ніж на 5 хвилин рахуй що все ти пропав. Пропав так само, як і пропала зараз я,перечитуючи знову і знову ті декілька повідомлень. Та суть не в них,навіть не в їхньому змісті,суть в тому від кого вони. Правду кажуть, під Новий Рік трапляються дива . Моє новорічне диво,раптове появлення в моєму житті людини,яка сама себе викреслила з нього. Просто взяла і пішла. Пішла в один не дуже таки сонячний осінній день. Пішла залишивши після себе спустошену мене і безліч знаків питання. Їх настільки багато тих знаків що починаєш плутатись в їхньому існуванні,в своєму існуванні в цих життєвих поворотах,різких як зміна погоди на початку весни.
Ну і навіщо він знову прийшов? Задається мій мозок шукати відповідь на знову черговий знак питання. «Краще б було все як було» - ,каже одна з моїх подруг,хоча мені самій уже не зрозуміло,як краще з ним чи без нього. Хочеться то кричати « Йди геть,негайно!», то благати « Залишися хоч тепер. Залишися просто другом,чи знайомим,але залишись …». Життя поділилося на до і після коли настав той осінній день. До,були лише крапки і суцільна конкретика(добре що ми обоє любимо конкретику), після ж залишились вже ненависні мною знаки питання,деколи зявлялися коми,а закінчилося все нескінченими крапками в кінці речення,але не однією конкретною крапкою…
Мій мозок сперечається сам з собою,відчуття таке ніби сходиш з розуму,пові льно а головне адекватно настільки адекватно що помічаю це лише я.
Кома,кома,кома погодься один з найкращих розділових знаків поставив і нехай інші думають це вже кінець чи чекати ще продовження. Знаєте чого я зараз найбільше боюсь що це читатиме він,бо саме він вловить найтоншу суть яка вдало ховається за цими рядками. Буде читати це не як текст, а так, ніби він читає мою душу. Побачить це своїми бездонно карими очима і все зникне,зникне в тих очах, в них ж так легко потонути. .. Ключові слова очі і тонути.
Черговий знак питання,чергова дорога в нікуди.