Я можу все своє комусь віддати
і навіть не подумаю нащо,
у власних мріях цілий день літати,
і зрадника свого завжди прощу.
Людина дуже часто забуває,
що часом переходить оті грані,
коли уже можливості немає
у морзі часу провести впізнання.
У змерзлому, нещасному прогресі,
що поховають скоро і його,
зібралось море колючок і стресів,
і гіркості, і щастячка мого.
Моє хороше скоро поховають,
моє відсутнє світло у душі,
тому, нічого більше я не маю -
свої останні віддаю гроші.
Лише рушник залишиться по всьому,
хоча і той зотліє через вік...
Хай прийде щастя помирать додому -
я змию сльози із його повік!
!!!
