Коли за правду б’ється безталання,
таланти, мені соромно за вас.
Є. Євтушенко
Зважаючи на гостроту сюжетів
при висвітленні липових проблем,
випрошую пробачення в поетів,
що замість них, не маючи патентів,
пройшовся краєм ліцензійних тем.
Я розумію, краще про лелеку,
про журавлів, що з вирію летять.
Якщо до зайця куцому далеко,
то хто тоді, коли мені так легко?
Це й так всі знають?
То чому мовчать?
Мовчать, бо гомонять неандертальці,
що мова – це державний інструмент,
який руйнує націю ущент,
доводячи до стану індіанців
або маорі – між новозеландців.
Історія – не вивчений предмет.
І тут не допоможуть епіграми
на кровососів
гусячим пером.
І гнус, і комарі летять роями.
Ще рано малювати нам словами,
коли писати треба батогом.
Хіба не бачать пастирі свободи,
що «наш гарант» від витоків не наш?
То де ж нон-ґрата зрадникам народу?
Та поки ми товчемо в ступі воду,
пірати все беруть на абордаж…
…На відстані ми бачимо гостріше,
що буде, що було і все ще є.
Як жаль,
що місця подвигам – все більше,
а місця жити –
зовсім не стає.
Не нарікай на вибрики Пегаса,
що не зривав з достойників корон,
і праведних отців – з іконостаса.
Майдан прийшов.
Не все пройде як сон.
Громовідвід підключений на масу!!!
…Буває тяжко
змовчати
до часу,
коли набат прорветься в мегафон.
P. S.
Кому це треба? Людям. Для розрядки.
Та й автор теж безмежно був би рад,
якби за дифірамби комунякам
йому також прикоськали коняку*,
як П. Тичині вдячний Ленінград.
* – На ювілей П. Тичини ленінградці подарували йому величезну копію мідного вершника, на що Павло Григорович відреагував: «…і за коняку теж дякую!»