(РИСУЮЧИСЬ БЕЗ ВІДТІНКІВ)
Колись я мріяв про кар’єру
і ледве трагіком не став.
Зіграв я раз в одній прем’єрі
і більш ніколи вже не грав.
З гальорки чув я крик і свист:
«Поставте стільчик! Де артист?»
В житті частенько я страждав,
що Тарапунькою не став.
Хотів я бити всі рекорди
і обганяти всіх підряд,
на всіх дивився я з бігборду,
обнявши рідний свій верстат.
Але довідався партком,
що я піду колись з Кличком.
В житті я часто получав,
аби стахановцем не став.
До всіх дівчат я залицявся,
та лиш одна відповіла
і поки я не завагався,
бігом в трикутник повела.
На руки я її підняв
і зразу з ношею упав.
В житті багато я втрачав,
що Казановою не став.
Я міг би дуже вченим стати,
але мені сказали, – брись!
Не вмієш ліктями штовхатись,
то до науки не берись.
Зате зробив я відкриття, –
немає шансів на життя.
Я довгі формули вивчав,
та Менделєєвим не став.
Тоді пішов я в бізнесмени
і кучмовозом управляв,
жінки зглядалися на мене,
коли я «Хонду» обганяв.
Я вмів ховатись від ментів,
а от від рекету не вмів.
В житті я часто получав,
зате Рокфеллером не став.
Я міг би стати депутатом,
щоб наплювати на закон,
та Бог не дав мені таланту
украсти перший свій мільйон.
І от прийшла така пора,
що – ні кола, ані двора.
В житті багато я втрачав,
що Білим Гейцом я не став.
Найкраще стати космонавтом.
Немає щастя на землі,
де гроблять руки волосаті
і правлять голі королі.
Біда, що я один із вас,
та вистачає нам на квас.
А чим би я ризикував,
якби поетом раптом став?