Вранішнім холодом морена
Йдеш через морок алей
Сонна, нечесана, втомлена
Згадуєш сором ночей.
Наче туманами вкутана
Горнеш руками плаща.
Змучена, зла й задоволена
Підлістю цього доща.
Може він змиє ці пестощі
Зрадливих нічних утіх
Дотики, фальшиві лестощі.
Цей неспростований гріх.
Хлопнувши рідними дверями
Впаде на ліжко вона.
Сон полонить її нетрями.
Смачно собі засина.
Сняться їй райдужні промені,
Сонце, весна і розмай,
Хлопець, вона і закохані
Так, хоч бери й не вставай.
Встане умиється сльозами,
Вкотре згадає його.
Знов віршуватиме прозами
Наче не було цього.
Він залишив її пошепки -
"Хай в тебе все буде ОК".
Вийшов із дому не потайки.
Вчасно закривши замок.
Довго вона шкодуватиме.
Час не повернеш назад.
Знову собі віршуватиме.
Сумно мине листопад.
