З днем дурнів!
Чому такий смішний буває світ,
в якому людям треба виживати,
а нелюдам – вселятись у палати
і славу пакувати
у граніт?
Нас дурять всі.
А нам чомусь не смішно,
що пальцями показують на нас.
Раденькі ми, що у черговий раз
останніми сміятися не пізно.
По-філософськи – вибору нема,
хоч плач, хоч скач у полум’я з окропу.
Ось навіть в перше квітня ще зима
жартує з нами сльозами потопу.
Потоп чи повінь – добре, що живеш.
Бо в холоди і гумору немає.
І що на власну голову знайдеш,
регочучи над злом – ніхто не знає.
І де Творець, і хто такий тут я,
щоб стати – всім,
а мати – на горіхи?
Широка і бурхлива течія
жонглює нами,
всім вітрам
на втіху.
Всі відчувають дотиком душі
усе нетлінне, чисте і прозоре.
І гумору у нас, і сліз –
на ціле море.
Та втоптують ще нас «товариші»
в тюрму, в пітьму і в неземні простори...
Вчимось любити рідних ворогів.
Вже так навчались, що стікали кров’ю
від батога і пряника з любов’ю.
А в літописі пройдених років
ані зернинки – від смішних трудів.
Нема кордонів
пакості
людської.
Візьму собі цей біль душі. 
