Ой, немає чим хвалитись,
поки маєшся один.
Ні тобі з ким посваритись,
ні обнятись через тин.
А так хочеться пожити,
поки старості нема.
Ще так хочеться любити,
та не хочеться ярма.
Ти мандруєш в тому світі,
де душа завжди одна.
Ні тобі когось зустріти,
ні побачити з вікна.
Світлий образ твій зі мною
нерозлучний стільки літ.
Полетів би за тобою,
та широкий білий світ.
Як забути рідну душу,
що у серці ще несу?
З ким роки ділити мушу?
Де утру твою сльозу?
Щоб світилась наді мною
твого погляду блакить,
щоб побути ще з тобою
хоч одну щасливу мить.
Гірко, гірко мати в хаті
як не лихо, то біду,
як не будеш прилітати,
сам світ-за-очі піду.
Та й забуду душу рідну,
світле личко і красу.
Як нікому не потрібний,
лихо в пекло віднесу,
та й обнімусь із журбою,
із якою стільки літ,
та й полину за тобою
за широкий білий світ.
…………………………………
Ой, нема чого журитись,
поки в світі не один.
Є до кого прихилитись
і обнятись через тин,
бо ще хочеться пожити,
поки старості нема,
і не пізно ще любити,
поки ходиш без ярма.