Гомоніла верба
Своїм листям зеленим,
Про казкові дива
Разом з вітром незбагненним.
Вітер їй казки розповідав
Про краї далекі,
Як він туди літав –
У краї звідки лелеки.
Вітер їй розповідав
Свої казки чудові –
Наче сам він зустрічав
Квітів море веселкове.
Та дерева могутні і незвичні,
Що людей від спеки рятують,
Розповідав про дивні землі тропічні,
Та хижих звірів котрі на здобич чатують.
Так багато днів вони разом гомоніли
І верба закохалася у ті краї далекі.
Літні дні досить швидко пролетіли,
Вже й у вирій відлетіли лелеки…
І стоїть тепер верба сумна,
Зажурена у пожовклім листі.
Бо не може вона
Опинитись у тім чудовім місті.
І лише сни сняться їй
Про дивний далекий край
Та вдійсності не опинитись їй
У краї мрій –
Хоч бери та коріння рубай.