Отут сиджу цей твір читаю,
А там нікого, там зима.
Десь за вікном птахи літають,
А я в кімнаті лиш одна.
Усе набридло, все змарніло,
В цю мить нестримну, нетривку,
Тремтіло ніжно моє тіло,
Читали очі ту строку.
І зараз, коли ніч надворі,
Хотілось вийти погулять.
А я сиджу, немов в коморі,
Уже не хочеться читать.
Бо взавтра буде все те саме:
Школа й музика, і мама.
Та час на місці не стоїть,
Він тільки рани загоїть.
Та, може, є ще ті хто дума,
Що кожен день – це нова гума.
Але ж я кажу, що тепер
І кожен день, мов старий пень.
А я сиджу й собі гадаю,
Кому ж то вірити я маю.
Як дехто бреше кожен раз,
То інші вже не вірять нас.
І що це я наговорила?
А потім ніби лице вмила.
І зрозуміла, що і я
Була красива і жива.
Коли усе жило й раділо,
Було і серцю в мені мило.
А коли всі пішли в брехню,
То що ж мені, немов ягню.
Ті кажуть, що і я збрехала,
А ті викрикують: «Ти права!!!»
І що ж мені робить тоді,
Коли сиджу на самоті.
Хотілось плакать – не вдалося,
Старалась вірить – та не те,
І все в одне живе злилося,
Що вже життя і золоте.
То я круг чого ж вас водила,
Невже незнаєте? Невже?
Що так не думає людина,
Яка не знала б усе це.
Я хочу, щоб і ви те знали,
Бо те, що мали – вже украли:
І віру, й щастя, і любов,
Тече потоками лиш кров.
Бо всі підставні, всі безчесні,
Всі турбулентні, всі старі.
Не бійтесь люди це не вперше
Приснилося мені у сні.
Бо якби все це довелося,
Мені для вас і довести.
Я б вирвала собі волосся,
Щоб світ від цього відвести.
Якби ми всі отак старались,
Та я – не всі, а всі – не я.
Якби хоч трішки намагались
Ми б зрозуміли – це життя
ID:
428070
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 29.05.2013 11:57:43
© дата внесення змiн: 29.05.2013 11:57:43
автор: Марина Яковишена
Вкажіть причину вашої скарги
|
