Давай згадаєм з чого починались,
Суботіно, усі наші стежки?
А скільки раз у слово закохались
Твої подруги, а мої – дружки?
Пригадую, як кілька років там,
У рідних селах, ми зустрілись вперше.
Холодні руки, самоти вігвам,
Я ж допоміг тоді для тебе, перша!
Твоя краса зітліла, як ніколи,
Вуста засохли, вітер їх обпік.
Сьогодні для обох, то лише спомин,
Ми збережем його уже навік.
А знаєш, зустріч ця недарма
Нам показала ціль між двох вогнів.
Твоє минуле, як зима кошмарна,
І я прожив не так, як того хтів.
Три зустрічі давай згадаєм разом,
Їх було стільки, точно так?
Прости мене за ті мої образи
Ну що сказати, це був просто знак.
Це місто Дубно, центр і готель,
Ми за межею слів і значень.
Мій погляд, усмішка, дуель
Двох тіл, і тінь майбутніх ще побачень.
Той номер «Люкс», вода у душі,
Безмежність, поцілунків ніжність.
П’янкі обійми й з двох нас суші
Зробила так наша невірність.
А потім міст, замерзлі руки,
В обіймах тепло, як завжди.
Твоя й моя любов розлуки
В майбутньому сказала: «Жди».
Ми розійшлися, як зустрілись,
І сум на серці знов і знов.
Один без одного лишились
Й в чеканнях застигала кров.
Здавалось вже ніколи, знаєш,
Нам із стежками не зійтись.
Я знав, що ти мене кохаєш,
І я коханням поділивсь.
Кордон, роки і знов розлука,
Дзвінок, що знову ти тут є.
Для мене ти – солодка мука,
Для мене ти – життя моє!
7 липня 2013 р.
ID:
435734
Рубрика: Поезія, Присвячення
дата надходження: 07.07.2013 00:41:20
© дата внесення змiн: 07.07.2013 00:41:20
автор: Oleg Gavrilevich
Вкажіть причину вашої скарги
|
