Багато вже віршів я написав...
Та так багато не хотів писати.
Усе життя один лиш вірш писав,
про те ніяк не можу долю йому дати...
Пішло багато тих ночей
та народилось стільки же віршів
я не жалів своїх очей
та не жалів емоцій слів...
Із глибини душі себе спитаю:
- Чи я хотів отак писать багато?
- Чи до снаги мені що я не досипаю...?
Я пишу в будні! Пишу в свята!
Дам відповідь собі самому!
Дивно... Та не хотів ніколи!
Лишаю чорновик у дома,
я зачиняю із думками штори.
Усе життя я намагався,
лише один єдиний вірш створити,
й за стільки років він не вдався...
про що тут говорити...
Та мабуть він іще в моєму серці
його створити я ще не готовий
вже 20 з лишнім років я шукаю дверці
на глузд життя зжоровий.
Він напевне просто ідеальний
Стоїть чекає свого часу
Чи про Україну? Чи про Кобзаря Тараса?
Чи якісь там кримінальний!
Вже скільки я не намагався,
цей вірш наївно написати,
вірш значно іншим получався...
Собі самому я хотів збрехати.
Та й я, занадто сильний
щоб перестать писати
можливо і не стильний
та я не буду припиняти...
А цей вірш, це мрія!
Він немов серед пісків міраж...
Дає в майбутньому надію,
що буде у книзі, новий екіпаж!
Цей вірш занадто досконалий...
щоб жити зараз серед нас!
Й коли народится? Чи буде вдалий!
на ці питання, відповість лиш час...
07.06.2012 року...