Сонце сідає за обрій рано.
Блідо-рожевим палає вечірнє небо.
Я закриваю очі, малюю ранок.
Лиш чи ти був мені розібрати треба.
В пам’яті виринають, один за одним,
Спогади про твої синьо-блакитні очі.
Чи поряд ти був тоді, розібрати складно.
В думці моїй ти поряд зі мною щоночі.
Щирі твої цілунки ведуть до гріху.
Я не боюсь, що колись покарає небо.
Небо потроху синіє, стає змарнілим.
День до завершення, вже і лягати треба.
Серце б’ється у ритмі польоту бджілки,
Близько двохсот ударів в одну секунду.
Вуха моєї душі згадують гру сопілки.
Кожна звичайна хвилина нині мілісекунда.
Час на життя з кожним моментом менший.
З кожною ніччю ти від мене все далі.
Нащо ж тоді нам життя, кохання і вічність,
Якщо всі почуття будуються на моралі?