І українцям золоті палати
на власних горах тягнуться до зір.
І поки з українства можна мати,
його в них і помітно до тих пір.
І впевнені найбільші патріоти –
господарі в державних закромах, –
що всі ми – ЗА і нізащо – не проти,
пустити спільну власність по руках.
Бо в нас такі оригінальні Ради –
регіональний синтез КПР.
А ми неначе цьому і не раді.
Наснідались меню своєї влади,
то, може й, пообідаймо тепер?
А на закуску у нові стратеги
прийде якийсь черговий обормот,
аби прийняти в драного колеги
обломки збанкрутілого Ковчега
на мисі профанації – Дефолт.
Бо ми ж їх ніби з тим і обирали,
аби не допустити дисбаланс,
якби одні від інших більше вкрали,
ніж може забезпечити Донбас.
І множаться нарциси у палацах,
в них – прапор, герб, і гімни, і пісні,
і право самовизначення націй,
і для зарядки – персональні пні.
І ніде дітись нам від переможців,
якщо свою підкову не знайшов
або не зняв з народних підошов...
Пишаються нащадки комсомольців.
Але чекайте в гості запорожців.
Ще вміють хлопці
наламати дров.